Якось я йшов по вулиці американського містечка, а перехожий чорний зі мною привітався: "Гелоу, Джон Ленон!", бо я йому видався схожим.
Сьогодні, прибиральник в ліфті мені сказав, що я схожий на Гарі Потера.
Чорні взагалі часто з тобою починають розмову на вулиці, жартують, бажають хорошого дня.
Коли в США я розмовляю з чорними, маю враження, що розмовляю з українськими селянами: просто, щиро, невимушено. Коли розмовляю з білими, складається враження, що розмовляю з роботами, які видають із себе завчені фрази.
Якщо ви зустрінете в Америці вуличного пророка (чи божевільного? залежить від вашого погляду), найімовірніше він буде чорним.
Чорні ходять по вулицях пританцьовуючи та наспівуючи, навіть в своїй церкві вони танцюють та співають. Зрештою, хто вигадав госпел, блюз, соул, зидеко, джаз, ска, реґґі, гіп-гоп? Хто рухає сучасною музикою останні 100 років?
Авжеж, чорні це також безробіття, алкоголізм, наркоманія, злочинність, це також жебраки та божевільні на вулицях. Це обвинувачення інших в своїх негараздах. Але хто ми такі щоб їх за це судити? Чи не те саме можна сказати про велику частину сучасних українців?
Обвинувачувати чорного в тому, що він не здобув освіту та не працює на грошовитій роботі, все одно що обвинувачувати пересічного українця в тому, що він не досягнув успіху. Ми не маємо расового розшарування, проте в нас роль чорних виконують свої ж таки, українці.
Враховуючи нашу рабську свідомість, ризикну ствердити: українці – це білі негри. «Зате ми гарно співаємо!», - скажете ви. Але хто про це знає?